Усі роки незалежності, аж до подій на Майдані 2013-2014 років, керівники держави провадили, м’яко кажучи, антиукраїнську зовнішню політику. Навіть попри кволі намагання окремих з них рухатися до об’єднаної Європи. В результаті Україна опинялася на зовнішньополітичному шпагаті, коли умови нам диктувала сусідня Москва. А з Європою та цивілізованим світом були лише дивні загравання.
Днями Верховна Рада, нарешті, проголосувала за закон про внесення змін до Конституції щодо стратегічного курсу нашої держави. Тобто йдеться про закріплення у найвищому законі країни повноправного членства в Європейському союзі та в Організації Північноатлантичного договору – НАТО.
Бо до цього ми буцімто мали позаблоковий статус, що абсолютно влаштовувало східного агресора. І у найбільш вразливий момент нашої історії вдарив у спину – анексував Крим та розпочав війну на Донбасі.
Звісно, не варто перебільшувати значення цього голосування і плекати марні надії. Потрібно чітко усвідомлювати, що крокувати до ЄС та НАТО нам доведеться довгі роки. І це буде далеко непросто. І миттєвих та простих рішень на цьому шляху не буде.
І справді, це голосування, хай би як ми цього хотіли, не покладе кінець війні, розпаленій Москвою та не поверне Крим. І рівень життя наш за помахом чарівної палички не поліпшиться. Але вперше за 28 років незалежності Україна, нарешті, чітко вирішила, куди вона рухатиметься і якої мети хоче досягнути.
Бо, напевно, хіба найбільш зашорені адепти «руського міра» не зрозуміли досі, що збудувати майбутнє з Росією – не вдасться. Хіба що на правах колонії. І що далі ми ментально, цивілізаційно та геополітично перебуватимемо від Московії – то краще для нашої держави.
І тепер головне, щоб у жодного наступного президента чи парламенту не виникло бажання пустити усе у зворотному напрямку на догоду кремлівським кураторам.
Отже, згідно зі змінами, Законом у преамбулі Конституції встановлюється, що Верховна Рада, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтверджуючи європейську ідентичність українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу країни, приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Статтею 85 передбачено, що до повноважень Верховної Ради належить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському союзі та НАТО.
У статті 102 встановлюється, що президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському союзі та НАТО.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Думки експертів
Голосування у Верховній Раді – принциповий і надзвичайно важлива дія, яка закріплює на законодавчому рівні незворотність курсу України на євроатлантичну інтеграцію та обов’язок Президента держави гарантувати його реалізацію.
Наступною дією є підпис Президента, який він обіцяв зробити наступного тижні. Переконана, що юридичне закріплення формулювання «європейська ідентичність українського народу» засвідчує наше самовизнання себе як європейського народу. І нехай лунатимуть скептичні зауваження щодо можливих змін Конституції у майбутньому, однак євроатлантичний вектор розвитку нашої держави, врешті, має своє юридичне оформлення, що, як на мене, є першою дією до невідворотності курсу на радикальні зміни у нашому, ще багато у чому, радянському бутті.Наталія Нечаєва-Юрійчук, політолог, кандидат історичних наук
Варто зазначити, що ці зміни до Конституції мають, як позитивні аспекти, так і завищенні очікування. Спершу я б звернула увагу на позитивні наслідки.
Перше, це чітка геополітична окресленість стратегічного розвитку України, тобто дія, яка демонструє наші чіткі орієнтири на зовнішньополітичній арені. А також відхід від пострадянських пережитків позаблокового статусу.
Друге. Варто сказати, що ця зміна у Конституції більше спрямована на внутрішньополітичну арену. Саме голосування стало певним індикатором (лакмусовим папірцем) для політичних сил у парламенті, адже можна навіть ті партії, які критикували цей Законопроект у першому читанні (наприклад, БЮТ), все-таки проголосували за його прийняття. Дали зрозуміти, що вони підтримують євроатлантичну інтеграцію України, нехай і під певним суспільним тиском.
Третє. Також, ці зміни розширюють спектр запобіжних заходів у разі не прогнозованих дій новообраного президента, чи Верховної Ради. Тепер, у разі, якщо Президент чи Верховна Рада прагнутимуть знову розвернути геополітичний вектор країни у бік позаблоковості, чи ще кудись, то можна буде оскаржити таке рішення у Конституційному суді.
Якщо говорити про якісь суттєві наслідки на міжнародній арені, то звичайно, що їх не буде, судячи із останніх заяв представників ЄС та сьогоднішньої заяви Генсека НАТО Єнса Столтенберга. Всі доволі обережно висловилися, про те, що це право української держави — змінювати власні закони і що ставляться позитивно до євроінтеграційних прагнень України, хоча їй потрібно продовжувати реформи, боротися з корупцією тощо.
Генсек НАТО додав, що й далі допомагатимуть Україні, як власне Альянс, так і країни, що входять до нього у двосторонній співпраці.
Найбільш схвальним був відгук очільника МЗС Литви, який зазначив, що саме за таке рішення стояли українці на Майдані. Тобто, як ми розуміємо, відгуки доволі стримані, не багатообіцяючі.
Також не варто від цих змін до Конституції очікувати глибинного ефекту, тому що це тільки формальні юридичні закріплення змін у повноваженнях Верховної Ради, уряду та Президента, але це не є обов’язком (тобто, вони можуть виконувати їх, а можуть й утриматись від виконання).Ірина Равлик, політолог, кандидат політичних наук
