У шкільній майстерні кипить робота над створенням потрібних аксесуарів для військових – камуфляжних аптечок, які кріпляться до бронежилетів. А стартувала така ініціатива одразу, як розпочався відкритий воєнний напад росії на Україну.
- Ідея виникла після повномасштабного вторгнення в нашу державу, — розповідає «Погляду» підприємиця і кравчиня Наталія Іванчук. — Батько дитини, яка навчається в нашій школі, служить у військовій частині і постало питання про те, що їм потрібні аптечки. Разом із вчителем праці стали розмірковувати над тим, як це зробити. Довелося одну аптечку розпороти, так ми отримали лекала і взялися до роботи. Оскільки в межах школи неможливо було виготовляти необхідну кількість, ми знайшли цех в Магалі. Доправляли тканину, фурнітуру та охочих людей, які їхали туди шити, бо там обладнання було вдосталь, а працівників – обмаль. Упродовж першого місяця ми щоранку привозили людей в цех, а щовечора забирали. А тим часом потроху почали гуртуватися в школі. Нам виділили кабінет для пошиття аптечок, ми зібрали своїми силами швейні машинки: хтось з дому, хтось – з гаража. Щодо цеху в Магалі, то згодом там перейшли на своє безпосереднє виробництво – відновили роботу з пошиття наплічників.
За словами пані Наталії, свого часу на базі школи у неї діяло ательє «Голочка», однак через високу оренду, у вересні їй довелося зачинитися. Каже, ніколи б не подумала, що невдовзі повернеться в шкільні стіни ще й за таких сумних обставин.
- Зараз працюємо суто на волонтерських засадах, — додає Н. Іванчук. — Хоча як підприємець добре знаю, що нікуди не поділися основні видатки — оренда, робоча сила, тканина, фурнітура… Це звідкілясь просто так не береться. Дівчата, які в нас працюють – це вимушені переселенці. Я не можу їх примусити прийти в 9:00 і піти в 17:00-18:00. Вони приходять, коли мають можливість та бажання і працюють, як можуть. Сьогодні прийшло 3 людей, іноді буває 5-6.
-
Аптечки перші півтора місяці просто роздавали всім, кому було треба, бо мали запас тканини, якою нас забезпечили волонтери, — пояснює пані Наталія. — А потім постало питання, щоб хоча б якось відшкодовувати, хоча б повернути те, що витрачено на тканину та фурнітуру. Собівартість аптечки виходить 120 гривень. Коли відшкодовують пару копійок, тоді можемо щось дати дівчатам, адже буває, що хтось з волонтерів-переселенців добирається з Мамаївців сюди, а хто — з дітьми.
Цікаво, що новоспечених швачок особливо не мотивують і їхня активність – це особиста справа кожної.
- Були такі жінки-переселенці, які, отримавши інформацію, що в нас є майстерня з пошиття, приходили. Бувало, хтось лякався обладнання, а для когось, навпаки, воно занадто просте було. Хтось шукав якісь комп’ютерні машини. І здебільшого одразу видно, чи буде людина ще приходити, чи ні. Я не знаю достеменно їхні історії. Я не знаю, що в їхніх душах коїться. Хтось приходить і три дні просто виговорюється. І кожна з тих історій має і важку, і легку, а іноді й кумедну сторону. Тому що таке наше життя. Одне і друге ходять поряд – і сум, і якась усмішка на обличчі. Ось у нас в суботу в однієї переселенки був день народження. Я вранці нарвала квітів, купила повітряні кульки, якими оздобили її робоче місце. І вона прийшла, і в неї сяють очі. Каже, «почуваюся так, наче перебуваю в дитячому садочку». І це нічого з мого боку, зовсім нічого, але для неї це був приємний сюрприз. Я сподіваюся, що вона про це буде згадувати завжди. Знову ж таки, мотивування з мого боку ніякого нема. Це їхні бажання, це їхні можливості. Вони, проживаючи в гуртожитках, де їх багато таких, майже з однаковими долями, приходять сюди і відволікаються. Дівчата, в основному, з понеділка по п’ятницю працюють. А є одна жінка, яка приходить і в суботу. Каже, що вдома, де зараз живе, просто не може сидіти склавши рук, тож приходить шити навіть у вихідний, бо їй так легше, — розповідає про закулісся швейної майстерні пані Наталія.
За її словами, є й такі люди, які з нуля навчаються:
- Не можу сказати, щоб новачки в цій сфері взагалі не приходили. Людина така за своєю суттю, що якщо хоче – вона може навчитися усьому. Треба мати бажання. У нас всі дівчата, жінки, які приходили, мають вдома якусь машинку – побутову, маленьку і якісь мінімальні навички роботи у них є. Але є й такі, які ніколи не працювали на професійній машині, а зараз охоче працюють і навіть жартома запитують: «А можна я цю машинку заберу з собою?». Звичайно, є й професійні швачки з якими можна край боронити. Дві жіночки точно є, яких би я взяла з собою в бізнес у мирний час. Вони знають свою справу. Наприклад, одна з них каже: «Мені все одно що шити – чи пальто, чи шифонову блузку». А друга настільки набила руку на професійній машині, що тепер впевнено заявляє: «Я не хочу назад повертатися в перукарську справу».
На запитання: «Які зараз постають нові виклики під час роботи в шкільній швейній майстерні?», Н. Іванчук відповідає, що буде потреба в робочій силі.
- Тому що аптечки наші подобаються, люди їх хочуть, а нема таких потужностей саме в робочій силі, — пояснює волонтерка. — Я так відчуваю, що двоє з наших людей вже практично на валізах, бо хочуть повертатися додому. І тоді залишається обмаль людей. А зайвими руки ніколи не бувають. Машинок в нас є досить, бо нам ще румуни допомагали, вони подарували побутові машинки. Маємо п’ять одиниць побутових і п’ять промислових машин. Я, звісно, надаю перевагу промисловим, бо побутові то таке, іграшки для мене (усміхається, — авт.).
«Під час пошиття аптечок забуваю про ті жахи війни, які пережила в обстріляному Києві»
Ми надаємо волонтерську допомогу та підтримку військовослужбовцям Збройних Сил України. Я вважаю, що наша допомога — це надзвичайно важлива й вагома підтримка військових, яка рятує їхні життя. Щоб підтримати бойовий дух наших захисників, ми наповнюємо аптечки оберегами, листівками з побажанням «Повертайся живим!» та дитячими малюнками.
Нещодавно від українських воїнів, які користуються нашими аптечками, отримали подяку та фото. Це дуже надихає, щоб із більшим завзяттям наближати мир і перемогу.
Загалом, у нас дуже дружній колектив, а керівник Наталя Іванчук — добра і чуйна людина, яка розуміє, що ми приїхали до Чернівців, бо пережили жахіття війни в обстріляних рашистами містах. Також нам, волонтерам, дуже допомагає порадами пані Поліна, вчителька праці цієї школи.
Для мене пошиття аптечок, окрім допомоги нашій армії, це своєрідна рукодільна терапія. Під час пошиття аптечок забуваю про ті жахи війни, які пережила в обстріляному Києві і про вибухи рашистських ракет біля свого будинку.
Суспільна біда нас об’єднала. Ми дуже згуртовані. В нашому колективі тепла атмосфера. Працюючи тут, я відчуваю свою корисність для фронту, для держави. Ми наближаємо перемогу наших ЗСУ над російськими загарбниками.Тетяна Курило, головний спеціаліст відділу Київської міської ради
Ольга ШУПЕНЯ
